Мово вкраїнська!..
Хто любить тебе, той любить мою
Україну
В. Сосюра
Літературно
– музична композиція до Дня української писемності та мови
Зал
прикрашено святковими газетами, присвяченими Дню української писемності,
виставкою книжок, плакатами з висловлюваннями видатних
людей про мову.
Учитель.
Потяглись до
сонця віти,
Сіє музику дзвінок.
Починаймо, любі діти,
Мови рідної урок.
Безмежний і чарівний світ рідного
слова, що вічнозеленою гілкою тягнеться з сивої давнини в прийдешність…
Відомий український педагог В. Сухомлинський
писав: «Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич могутність
батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як
честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не
любить мови рідної, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду
і племені». Тому будьмо справжніми синами – патріотами, залюбленими у рідний
край.
Отже, розпочинаємо наше свято « Мово
вкраїнська!.. Хто любить тебе, той любить мою Україну», і нехай все, що
сьогодні буде сказано, ляже польовими квітами до пам’ятника Вічності України,
бо ми – частинка великого народу, великої історії, великої землі…
1-й ведучий.
О слово
рідне! Шум дерев!
Музика зір
блакитнооких,
Шовковий спів
степів широких,
Дніпра між ними
левій рев…
2-й ведучий.
О слово! Будь
мечем моїм!
Ні, сонцем
стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і
розлетися
Дощами судними
над ним.
Наш прапор знов, як
день новий, розцвів.
Внесіте прапор
вільної Держави!
Вноситься Державний прапор, звучить Гімн
України.
3-й ведучий.
9 листопада відзначаємо День української писемності та
мови. Це свято державне. Неспроста цей день святкують саме 9 листопада – за
церковним календарем вшановують Преподобного Нестора – літописця, письменника
та монаха Києво – Печерської лаври. У цей день в церквах відбувається відправа
пам’яті
Преподобного, під час якої співають: « Дивні часи й роки церкви, життя й чесноти давніх
отців ти для нас описав і послідовником їх був ти, славний Несторе! Вихваляємо
тебе серед отців, співаючи – благословенний Бог отців наших! ».
Усі історики сходяться на тому, що Нестор був
надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи,
які читав в оригіналі. Він пішов до Києво – Печерської лаври 17-літнім юнаком,
тобто приблизно нашого віку назавжди залишився, щоб стати не тільки монахом –
чорноризцем, а й письменником та істориком.
Мудрі вислови Нестора Літописця
·
Ті, що шукають премудрість, - знайдуть.
·
Коли Земля людям – мати, то отець їм –
Небо.
·
Книги подібні рікам, що тамують спрагу
цілого світу, - це джерела мудрості.
·
Той, хто читає книги, бесідує з Богом та
святими мужами.
4-й ведучий.
« Повість временних літ » є
найвизначнішою працею Преподобного Нестора – це літописне зведення – перша у
Київській Русі пам’ятка, в
якій історія держави показана на широкому тлі світових подій… Всі наступні літописці
так і не змогли перевершити Нестора. Тому Преподобного можна по праву вважати
батьком не лише української історії, а й словесності.
У День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс з
української мови імені Петра Яцика. У нашому місті, школі дедалі більше учнів
стають його учасниками. Це підтвердження того, що словесність – початок усіх
наук. Вона – мов джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає силу
і розливається могутньою рікою духовності.
3-й ведучий.
Вона одна у нас така –
Як вірна шабля у Сірка.
І як надія у Богдана,
Як віри праведна рука…
І серця, і небес дістане.
…………………………
Без мови в світі нас – нема!
1-й ведучий.
Далась мені наука непроста.
Де кажуть мудрі: мова це людина.
У мови є і серце, і вуста,
І є ім’я красиве – Україна.
Дівочий
ансамбль виконує пісню « Одна калина » ( слова В. Кіровського, музика Р. Квінти
).
1-й читець.
О слово рідне! України слава!
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
І гул століть, і сьогодення
гомін
В тобі злились, як духу моноліт.
О слово рідне! Мудре і прадавнє,
Ти виросло з могутньої землі!
О слово рідне! Подарунок мами!
І пісня ніжна, і розрада нам!
2-й читець.
Поезія
А. Матвійчика « Ми – українці »
Про що курличуть
в небі
журавлі,
Із вирію вертаючись додому?
Чи не про те, як на
чужій
землі
Почули мову, змалечку
знайому.
Про що вітри шепочуть
навесні,
Перелетівши океани
сині?
Чи не про ті окрилені
пісні,
Що линули удаль від
України…
З любов’ю і
журбою
Наодинці,
Із невмирущим словом
Кобзаря,
Ми, українці, - всюди
українці,
Допоки світить нам одна
зоря!
Живуть землі співучої
Сини
В Америці, Канаді
й Аргентині.
Їй сняться рідні села
і лани,
І очі мавок незбагненно
сині.
Летять роки, як сиві
журавлі,
Немов журба, сльоза
лягла на вії,
І не дає заснути до зорі
Щемлива, наче пісня,
ностальгія…
Летіть, летіть нестримні
журавлі,
Через усі держави
і кордони,
Несіть привіт від рідної
землі
Усім, хто в неї вірив
безборонно,
Усім, хто зміг у серці
зберегти
І землю ту, і мову ту
єдину,
Хто крізь усі негоди і
світи
В собі проніс любов
до України.
Танець «
Лелеки »
4-й ведучий.
Запахнув чебрець з материнського поля,
Немов нагадати силкується він,
Що
мати дала нам і сонце і долю,
Дала, не забравши нічого взамін.
2-й ведучий.
З далеких країв нашу душу тривожну
До рідної хати птах добрий несе,
Бо тільки матуся уміє і може
Порадить, утішить, пробачить усе.
Пісня «
Мамина сорочка ».
3-й читець.
Є звичай хороший у нас в Україні,
Коли народилась дитина в сім’ї,
Садити калину під хатнім віконцем,
Щоб щастя було у сім’ї…
4-й читець.
Зростає дитина, а з нею – й калина,
Буяє щорічно вона на весні,
А мати щаслива їм пісню співає
Вклоняється рідній землі…
3-й читець.
Калина червона, звеличена в пісні,
Це – символ свободи моєї землі,
Цвіте Україна, а з нею – й калина,
Переплетені долі у них…
4-й читець.
Стара вже калина і мати старенька,
Обоє радіють, що діти зросли,
Співай, моя мамо, підспівуй, калино,
Своїм співом за серце бери…
Пісня «
При долині кущ калини… »
3-й ведучий.
Усе минає, а слово залишається.
Зникають держави, володарі, раби. На порох розсипаються величні будівлі,
вмирають дерева, пересихають річки. Гори перетворюються на купи каміння. Все
стає тліном, а написане слово непроминальне. Воно залишається і несе крізь товщу
часу голос людської душі. Це одне з найбільших диво нашого світу – диво
написаного, надрукованого слова, яке пережило століття й покоління.
5-й читець.
Українське слово!
Не дай забутися, з якого роду,
З якого кореня у світі почались.
Ми
ж – діти українського народу,
Що маємо співучу мову.
Не дай же, друже, загубитись слову!
Не дай зотліти серед нас, живих!
Хай знову подивляє білий світ
Найкраще слово, найпалкіше слово!
6-й читець.
Декламування
поезії « Хустина »
Подаруй мені, мамо, хустину
Із червоними, як мак, бережком.
Залишаюся в ній, як дитина,
Як калина під білим сніжком.
Та хустина мені нагадає,
Як і ти молодою була.
І від років вона не линяє,
Тільки юність твою узяла.
Посивіло волосся в матусі,
І у зморшках вже стало чоло,
А
от хустка лишилася й досі,
І на ній все цвіте, що було.
Квіточки про любов пам’ятають,
Як купив ту хустину татусь,
І як маму любив, вони знають…
Та заплакана мама чомусь.
Не цурайтесь хустинок, дівчата,
Що ж ви носите тільки шапки?
На хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.
3-й ведучий.
Ми знаємо, українська мова століттями добивалася права господині у
власній хаті, права бути мовою державною, мовою освіти, науки, культури й
державних установ.
На колегії Міністерства освіти й науки Президент України Віктор Ющенко сказав:
« Розвиток української мови в самій Україні не експансія на якусь іншу мову.
Українська мова розвивається за рахунок української…, бо ви хочете знищити
суверенітет країни, її незалежність – не треба запускати бомбу ядерну чи якусь
іншу. В нації треба забрати чотири речі, щоб вона зникла як держава: мову, традиції,
історію і національну церкву. І тоді ми будемо під покровом будь – якої нації.
Тільки не своєї . Мова – це те, що нас
ідентифікує нас як українців… »
Ми глибоко розуміємо турботу Президента України про мову як віковічне
надбання народу, яке забезпечує життя великої нації, утверджує Україну як державу
у світовій спільноті.
4-й ведучий.
Краса і багатство рідної мови залежить від кожного з нас, від нашого ставлення до слова, від уміння
берегти чистоту живомовної стихії. А на поширенішою вадою українського мовлення
нині є засміченість його русизмами кальками словесними покручами.
На жаль, були
Були в Україні,
Ніде правди діти,
І невірні, і зрадливі,
Поганії діти.
« Произошли все науки »
В танцях і розгулах.
І чужого не навчились,
І
своє забули.
І
нині в нас є чимало
Таких безтолкових
«
голохвастових » і « возних »
І « пронів сєркових ».
В їх « високих інтелектах »
Годі й розібратись.
А за « бакси » вони душу
Готові продати
Де ж ви, браття, навчилися
Такої культури?
Чи ви справді такі « нові »,
Чи матір
забули?
Не забувайте, звідки ви і хто ви,
Чиїх очей лежить на вас печать.
7-й читець.
Ми
знаємо, що українська мова століттями добивалася права господині у власній
хаті, права бути мовою державною, мовою освіти, науки, культури й державних
установ.
На колегії Міністерства освіти й науки
України Президент України Віктор Ющенко сказав: « Розвиток української
мови в самій Україні не експансія на якусь іншу мову. Українська мова
розвивається за рахунок української…, бо якщо ви хочете знищити суверенітет
країни, її незалежність – не треба запускати ядерну чи якусь іншу. В нації
треба забрати чотири речі, щоб вона зникла як держава: мову, традиції,
історію і національну церкву. І тоді ми будемо під покровом будь – якої нації.
Тільки не своєї. Мова – це те, що нас ідентифікує як українців…»
Ми глибоко розуміємо турботу Президента
України про мову як віковічне надбання народу, яке забезпечує життя великої
нації, утверджує Україну як державу у світовій спільноті.
Дівочий
ансамбль виконує пісню « Чарівна скрипка » ( сл. Ю.
Рибчинського,
муз. І.
Поклада).
2-й ведучий.
Рідна українська
мово! Усім світом ти визнана за одну з наймилозвучніших. Ти тому така мелодійна
й неповторна, що ввібрала в себе гомін полів, шум лісів і морів нашої України.
Ти переткана й вишита калиною, барвінком, вишневим цвітом. У тобі дзвенить
слава запорожців і січових стрільців. З твоїх диво – слів Маруся Чурай склала
пісні, які додавали козакам снаги й мужності.
Тобою, рідна мово, написано невмирущі
твори Котляревського і Шевченка, Франка і Карпенка – Карого, Лесі Українки і
Коцюбинського, Гончара і Загребельного.
Танець «
Моя Україна » ( виконує група дівчат ).
8-й читець.
О мово рідна! Як
тебе люблю!
І радість принесеш, і в горі втішиш,
Щоб процвітала ти, я Бога помолю…
Виконує
пісню « Молитва ».
Учитель.
Збігли хвилини нашої щирої розмови… І
хочеться вірити, що наші душі ще раз наповнилися « чистим золотом правди »
українського слова, щоб Україна жила і процвітала…
·
Ті, що
шукають премудрість, - знайдуть.
·
Коли
Земля людям – мати, то отець їм – Небо.
·
Книги
подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, - це джерела мудрості.
Той, хто
читає книги, бесідує з Богом та святими мужами.
Немає коментарів:
Дописати коментар